Скорочення в обсязі навчальних планів світоглядних предметів неминуче призвело до того, що ми вже у цьому році отримали перші покоління випускників, які абсолютно не вміють поратися зі своїм мозком та давати йому раду.
Якщо комусь, хто скоротив ці світоглядні дисципліни, здавалося, що це призведе до підвищення ефективності навчання та сприятиме більшій зацікавленості студентів у обраній спеціальності – цього не сталося. Натомість, бачимо розтягнутий навчальний процес, який часто складається з однієї пари на день, обгризені загальні курси або ж навпаки, настільки розтягнуті, що хочеться завити на місяць від нудьги. Для прикладу, на історію України та української культури у деяких навчальних планах виділяється 5 кредитів, тобто 150 годин на рік одним курсом, а це – всього 30 пар, половина з яких практичні. Звучить ніби не так і погано, але цього справді мало. Філософія вивчається аж на 3 курсі, політології, соціології немає взагалі, є ще трошки психології, і на цьому усі світоглядні предмети закінчуються.
Немає дисциплін, які б сприяли гігієні мислення та навчання.
Студенти як наслідок невмотивовані та незацікавлені, тому що їх не навчають бути такими. Щоб цікавитися, треба, щоб виникали питання. Якщо немає питань – навіщо напружуватись?
Одними спеціальними дисциплінами не можна сформувати особистість, яка зможе стати професіоналом та навчитися відповідальності не тільки за свою роботу, але і за своє життя, навчитися громадянській позиції, виокремити свої цінності.
Після випуску я бачу навіть не дітей у дорослих тілах – діти ще мають запитання, на які хотіли б отримати відповіді. Я бачу загалом непоганих людей, які поводять себе як домашні тваринки – роблять прості завдання, проводять час, не думають ні про що крім першого рівня особистісних взаємодій та реакцій.
Є певні речі, що завжди в ціні © 